Сучасна поезія України

море пiсчинки своi рахувало.одненька згубилась,захвилювалось …i ще плеще вiтром,i ще нема втiхи.де ж та пiсчинка,не сталось би лиха!

недiльного дня думки не прядуть – а хлiбинками iх печуть

Полетiла душа в рай.Зустрiла там своiх ворогiв.Полетiла до пекла – всi ii друзi були там.

зло – злетіти сил не має. раз не може то злетіти -не всесильне вічно жити.

мовчиш, деньочок …
а світ гуде …
а я мовчання лише чую,
твоє, ще поки білий день …

– Тиша …- Де?

Бажали б такого – казали б- «Доброго дня!» Може хвалимось чи підлабузничаємо, кажучи – Добрий день!»

день завжди хороший – допоки не прокинуться люди

Зустріла ворога сьогодні …
він про вороже говорив,

Холод починає пускати «вуса» землею.
На ще зеленому листкові огірка зустріла я тильбату богомолку.

коли кохання відійде,
полишить згадки кольорові.
червоні, чорні і як сніг,
зелені та як жар у крові,

Прийшов час написати казку про Незалежність. Зразу постає питання – незалежність від чого. Тут Незалежність написана з великої букви. Це означає незалежність незалежностям!І яка вона […]

осінь тихо завітала …
якось ще крадучись,
невпевнено розкидала листочки,
пожовклі, неохочи …

без відчуття – нема й вірша.а вірш живеньким хоче бути, щоб думку словом пригорнути

***індукційне від лат. in-dukcio “провести (до”) – загальний висновок на основі аналізу окремих фактів…або,згідно з логікою – “процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному […]

Вечір…
Думу думка суне …
Темінь роздивляє .,,
Закотився день бездумний,

Гарне – твориться. Негарне – спотворюється.

Спокусливо для мене – писати.
Без спокуси я прочитати.
Коли і читаю, то слово –

Сунула лисичка лісом. Обережно ступала …
Враз над головою заскреготала сорока.
Лисичка підняла голову і запитала сороку –

Так – не завжди.
Лише в святую днину
Крилом торкнеться ангел
Лиш на мить.

Раненько, лиш намір
Встати сонце мало,
До нас лисичка завітала.

У відчаї молитись неможливо.
Для Бога тебе вже нема.
А де ти? Світом розлетілась
Чутлива і нещасная душа.

Щось нашіптує мені
Ця похмура днина
Наче там он, по стіні
Неба половина,
Разом хмари та дощі
Паралельні даху.

Двері жально заскрипіли.
Самі себе пожаліли.
– Сонечко дбайливо, щедро
Поглядом своїм усердно
Лиш віконця пригортає,
Мене двері оминає.