Автор: Юлія Красіна

Яблунька-дичка була невеличка,
Сукня поїдена ( гусінь – злодюга! ),
Плечики гострі, налякане личко:
Непоказна, нескладна, недолуга.

Хай час іде без упину,Я пам’ятаю, прелюбий,Як по зім’ятім обрУсіКотились кислі мурелі.Ти брав мене, як ружину,Незаперечно та грубо.В несамовитому русіЗлітали зойки до стелі.Ти важко цмулив […]

У чорнім чокері простує ніч.
Дере шкарпетки хмиз,
У скроні – пульс.
Повільно визріває гнівний спіч
До клятого дослідника спокус.

Узбережжя. Кам’яниста варта.
Блима оком велетень-маяк.
Поки є життя, запалюй ватру:
Чиясь ніч темніша, ніж твоя.

Відколи вродило поле,
Зозуля співа про долю,
Кладе в зеленаві руки
Округле каміння звуків.

Верба до плеса нахилила пасмо
Густого посивілого волосся.
В соборі неба – білохмарна паства.
В соборі лісу – літнє суголосся.

Недаремно палав схід:
Починався новий час,
Починався новий зліт
Із побитих вузьких трас.

Біля стіни примостилися квіти.
Біле на білому – геть невиразно.
Їм доведеться щосили біліти,
Аби на смак не пізнати поразку.

Де небо тендітно торкається
Зеленої сукні землі,
В повітряній бухті купаються
Зухвалі хмарки-кораблі.