Автор: Галина Украйна

Я посиджу, я помовчу,
Або скажу, що тобі треба …

Нахабний дощ
завжди примостить себе …

Капало, сивіло …
Повзло мокротою …

Водою знаю, як пливсти,
А от вогнем – ніяк.

Чому ми небу немилі?
Питаєш? Вода жбурляє силу,
Ллє, омиває, квасить,
Моʼ війну вона так загасить?

Верба воскресла …
Гнучка плачем
Вже зеленіти зачала …

Скрізь лиш «я».
Воно вам треба?
Залишіть себе
Зусім.

Скатертина билась на вітрі …
На дротині іі хтось почепив,

Так, бовдурам лише зустрiтись,
i бовдурство iржою пилу

Вже напинаю й напинаю
на голову думки легкi,

А листопад зчорнить рудую
Красу у осені зусім,

Лютий не зуміє …
Хай й який лютий,

Все сміх в сльозу тулитись хоче,
Бо радість, як воскреслий Бог.

Дитинством вічності був сніг,
Весна безчассям посміхалась,

Повільно суне весна …
Моʼ передумати бажає,

А порожнеча стугонить …
Аж бамкає тривогою гучною …

Нема біди?!
А де вона?
Пішла від нас далеко!