Автор: Галина Украйна

Цимбали суму знов заграли.
Надію плаху не пускали.
А осінь все красою пнеться.
Усім живеться й не живеться.

Лише з маленькою шпариночкою
Любов якось і не змогла
Напригортатися хвилиночкою,
Яка єдиною була.

Вже б досить,
Зупинись, війна!
Іти тобі – не дозволяю!

Порадьте, порадьте,
Скажіть, підкажіть,
Де слово почути таке,
Як та мить,

Капотить мій дощик,
проситься віконцем,
мокрий і холодний,

Доля знов буде соромитись нас,
що стiльки дiток повбивала …

Повiльно на очах жовтiє лист.
Нехотяче твердiє тихо.

Ходить зiрка
В небi тихо,
В темнотi моргає.

Маленький котик
Погладив животик –

– Все ковдру білу розгортаю
над світом зимньої пори,
-Візьму та й колір поміняю! –
звернувся Сніг до Матінки-Зими.

На деревi жовтий
Листочок лишився,
Сховатись на землю
Пiд снiг забарився.

Біле поле,
Рудий лис,
Лапки чорні,
Хитрий ніс.

Розгорну Кобзар
Й поплачу.
Бо ніц не змінилось.

Про собачку,
Про маленьку
Напишу вірша
Швиденько.

Жив-був дід,
Була і баба.
Була внучка
Й птаха ряба.