Категорія: Вірші про війну

Перекопали мій пісочок,
Аж під соснину піддали.
Шумить ліс тихим шумом страху,
Навіщо спокій зайняли?

Літа день,
Звичайний ніби …
А надія голубком
Примостилась і плекає

Необачно і невдячно
Полем аж жорстоко
Вітер вигинав травою
Норов свій охоче.

Вогнику пекучий,
Радію тобі, радію …
На тебе, мій вогнику,
Маю лиш надію …

– Радість моя, зажурилась, сонечко моє?
– Хіба, милий? Подивися – зірочка встає!

Чоловіків тяжка мова,
Ладність проступає,

Співай, пташино,
Не голосно співай …
Не сумуй, милий краю,
І сумуй до безкрай …

Співай, пташино,
Не голосно співай …
Не сумуй, милий краю,
І сумуй до безкрай …

Буде тяжкенько менi написати,
Щемить в менi розповiдь, душею
болить.

Зломила гілочку війна
І розтрощила деревину.
Лиш брунька тут вона одна
Вціліла, час в надії плине …

По доріжці ніжки
Бігли й танцювали!
Сонячним зайчатком
З сонечком іграли!

Каштани свічки засвітили,
Сяють аж, радо стоять.
Весна тихенько i несміло,
Вкрала для нас благодать.

Не знаю, вже зусiм не знаю,
та iнформацию ковтаю,
вона потоком все змиває,
усе утiшне … й закипає

Хіба вите того не знали?
Що там лиш казка про братів.
Вони нас за придурків мали
Працюючих простих хохлів.

Ладні у пакет залізти –
лише б не просто сісти
Й подумати – навіщо
В пакет я буду лізти?

Ніби людина.
Руки є,
Є голова,
А мо‘ й не має?
Та ніби ж є,

Вже ніби скінчились слова –
Брудні, погані й недостойні.
А от образи в них – катма,
Бо заслужили, зла герої.

Знов буде день, весна, свобода …
i бiль, такий нещемний бiль,
бо у садочку пагорб кволо
покрив собою мертвiсть тiл,

З кацапа вбитого та вирiс сонях.
А й дiйсно – квiтка сонечком i схожа.
Велика, гарна, моцна й тяжка,
ледве тримає себе крона.

Як потоп – Вавiлон!
Як Содом – бо полон
I веселки нема,
чорно-бiла бiда …

Де ти, сонечко?
Чому знов кудись сховалось?
Пташка тихо, не дзвенить,
В сум все ввібралось.

Калинонько, зацвiти,
ранньою весною,
хай вже мир
прийде до нас,

Подай руку, бiлий свiт,
подай нам бiленький …
Бо самi ми з ворогом,
зовсiм ми саменькi.

Жив був дід, була і баба.
І була в них курка ряба.
Чому жив? Бо не живе!