Категорія: Громадянська лірика

Міряли ми міряли,
Відрізати думали,
Потім якось ніяк,
Та і передумали.

На порталі, на порталі
Знову мову розпинали …
Язику де місце сісти
Припадалки готували.

Хочеш літати?
Будеш літати!
Лише треба це
Запланувати!

Ми його побудували,
На Майдані все владнали!
План – як бути, як нам жити!
Куди вікнами дивитись.

Були “вони” i “ми”-
отак й жили,
“вони” солоденько
брехали –

В пекло рай перетворили
Злу під силу така сила.

Вона “какая разнiця” казала,
я по-бандерiвськи страждала,
бо не докажеш вже нiщо,
смерть блукае, iм хоть що!

Вітер рвав, кидав і силив
хмари, простір і журбу.
Згадку про голодомор безсило
оберігти, як живу.

Медові слова були у комуністів,
В крові були – руки нечисті.

За Єсеніна візьмуся
І так само напишу
Нє про Русь, про неродную
Нє про ізби, що в лєсу.

Коли були, коли жили,
Питань було також багато.

Моє минуле вам перечить?
Чому?
Чому лишилась я у мові?
Чому в мені є польське слово?

Коли російською мене повчають –
не вірю, що добра бажають.

Падав сніг на наш поріг.
Падав лише білий сніг.
Чорного в нас не буває.
Пекло лиш такий жбурляє.

Пустота …
Слово, як муха в кутку
Дзижчить монотонно
Змісту шукає …

Стрепенувся світ святами, порадів із нами.
Ворогам додав ще злості. Бо вони «дарами»

Розхитався світ, розхитався …
Таки злодій крові насмоктався.

Паном бути смачно,
Свiтом керувати,
Бути чимся зверху,
Другим понукати.
Але це не влада,

Жебраки у мові
Обирають нас,
Жебракують часом,
Просять – все подай!

«Я помню чудної мгновенье …»
Як кара ці слова в мені.
Я дійсно цю забути фразу
Вже не зумію ніяк, ні.

На вибори ж йшли?
Сантиметра б взяли.
Поміряли б файно
Себе! Бо не знайно,

Змилуйся,
Не плач,
Не дадуть нам
Калач!