Категорія: Як на духу

Христа вбивати – було легко,
бо закон, сказав так треба i того –
покiрним бути – благодать!

Цiкаво, яка вона, душа?
Колись побачимо ми душу …
Очима, що у нiй живуть,
i бачать не очима лише.

Хрестик червоний,
чорненьких низка,
доля вкраїнська
далека i близька.

Бог народ не забувае,
Народ дверi зачиняе.
– Хто Ти?
Свiтло? Правда? Ти?

Чомусь, чомусь …
Не моя воля …
Чомусь Господь погладив
Не того,

Мир вам!
Скаже Господь зверху!
I повсюди це звучить!
В серцi, поглядом i рухом,

То мова про весну iде?
Не лише мова,
а й дивись!
Дивись!

Я так люблю, коли дивитись можу
Без змісту, помаленьку, без думок.
Без порівнянь, без критики і того,
Що називаєм ми тепер «умом».

Ностальгія щось шепотить …
Менi про щемнії моменти,
коли не знаю – йшла,

Голубку біленьку я найняла.
Подала їй пірʼїнку
З словечком
І наказала летіти

Звичайний день …
Хтось народився,
хтось помер,
Хтось був зачатий
лиш цiєї ночi.

А душа, а душа,
чом ти похилилась,
де та радiсть, де вона,
мила забарилась.

Коли птаху
Ми побачим,
Життя стає
Милим,

Образа
Розтеклась,
Поприлiпала…
Я терла, дерла,
Вона не вiдпускала.
Аж почорнiла,

Стяги в блакитi
з сонечка сяйвом.
Милi до взору,
добром безкрайнiм.

Боги, боги, кричите!
Не почують боги!
Їх немає аж ніде –
Кличте краще Бога!

Чому би й ні?
Граки зразу прилетять,
Все воскресне знову.
І ви – знов мале дитя
Будете розмову –

А думка смуток пригортала,
Не посміхалась. Реготала.
У відчаї, як геть дурна.
Жебракувати вже хотіла,

Чого iде дощ?
Спитаймо!
Причина?
Вже чули –
Гроза …

Не зачепилось,
Не пригорнулось …
Повисло невдало
Повітрям душі …

Колись давно мене хрестили …
Дитині хрестик почепили …
Що молитов моя душа почула …
І все про Бога, про Христа …

До біди – не звикнути…

– Хто там?
– То ми?
– Хто ви?
Вас Я знаю?

Світом десять
прокажених ходили.
Зцiлив Господь усіх,
від їхньої могили…