Категорія: Іронічні вірші

Ох, поети, балаболи,
Більшістю, як у полові.
Віршики стругати вмієм…
Ліцемерні, як повії …

Коли вкрадеш слова і букви
І крадучись зусім хутчій
Їх поскладаєш у рядочки –
Одержиш віршик – геть чужий!

Пишіть, живіть,
Дурійте з смаком.
Усі ми люди,
Всі в гріхах.

Спільнота однодумців?
Достойних із най-най?
А чи у правді сумнів?
У правді! І це знай!

Пишіть, пишіть, нерозумні!
Щоб себе образити.
Бог з віскариком не підсяде,
Ні чуда покаже!

весною – любов! немає коли!
улiтку росте все – збирати!
не «видiли» як, гонемся всi,
у морi, у рiчцi скупатись!

Кажуть
Є весь,
А кажуть
Є цілий,
Якщо же
Не цілий,
Побився,
Чи як?

Жив був дід, була і баба.
І була в них курка ряба.
Чому жив? Бо не живе!

Відзнака – як познака,
Величі землею.
Не питають,
А що там з душею?

Саме так, саме так,
крок за кроком – по слiдах –
один одному ступаєм,
заважаєм, спотикаєм.

Гладенькі фрази,
Причесані у римах.
Занудна річ
До болю ніяка …

Сказали б відверто,
Щиро і ясно –
Іди звідсіля,
Галино, завчасно
Тобі декламую
Я звернення це –
Ходи темним лісом
Не вертайся уже.

Примарою в тобi, поет,
рима думок блукає,
Не сяде почити,
мучить тебе,

Стихiя, бунт,
розруха, зло –
нi слова про добро,
про щастя.

Корабель,
корабель,
чом на днi ти,
до земель,
що за морем,
десь далеко,
йти не хочеш?

Сказав Господь –
Бери, бери
Й неси туди,
Куди бажаєш!

Безцiнне комфортом оцiнили,
а бiрку почепити – було грiх!

«Не укради!»
Це лиш порада!
– Як не вкрадеш,
То буде благодать тобі! –

То не пишіть.
Але є є.
Таке маленьке
Й непомітне,
Як червʼячок
У голові.

спотикнулась
i не раз
iду,
думаю
про сказ

Є вірші, які я
Гайками і називаю.
З іржею.

Холостили кота.
Зрозуміло, що сталось.
Кіт лишився чогось,
Як ні в чим не бувало.

Ладні у пакет залізти –
лише б не просто сісти
Й подумати – навіщо
В пакет я буду лізти?

Ще встаємо,
Ще лягаєм,
Аж бiда втомилась