Я не прощаю ворогiв
i я завжди таких прощаю.
Бо зла зробити не зможу́,,
про це я добре й надто знаю.
Я не прощаю лише тим,
що знаю грiх iх непростельний,
а покарати я слаба,
або творити зло земелене
для мене зло во iм'я зла,
а це вже грiх, аж проти Неба.
Я не прощаю iм грiха,
i цей тягар нести м'нi треба.
Коли прощаєш, то з плечей
спадае все,
що гне i мучить ...
А тут нести i назавжди,
бо бiль за ближнього
у саме серце влучив.
просто я пояснюсь.
Тут трiшки складно.
Для мене не вибачити – означае здатнiсть творити завiдомо зло для ворога. Просто я на таке не здатна. В особистому планi.
Саме слово – вибачити, як добре роздивитися, бажано з усiх сторiн, не зможу розглядiти, навiть якусь логiку в тому, що ворог натворив.
Тому гнiг обраpи i ненавистi до них буду носити в собi, що е неймовiрно тяжко, як бiль за тих, яких образили смертю.
Про щоку – це вже Новий Заповiт. I ця притча досить складна. Просто читають ii, як прийдеться.
А старозаповiтне – око за око – вже не бачиться для нас жорстоким.