Сопли вiтри,
не спали тихо,
а коливали неба шир.
Трясли ледь-ледь
листок на гiлцi,
щоб колискова
у луги
повiльно слалась
й мерехтiли
зiрки, що небом - в висинi.
I тi, що плесом тихо пли́ли,
були яскравими, щоб ми
милiли домом,
щоб нестерпно,
бо болi щемно
за наш край ...
отак сопiв тихенько вiтер ...
i колисав цiлющий гай ...