Два віконця у простір дивитись спроможні.
Лише два і стіна, що очі має понурі.
Бо обнищаним боком вдивлятись красою
поразки,
Тяжко, забороною волі своєї можливо.
А віконця – маленькі, сліпкуваті й у бруді.
Роздивитись скоріш неспроможно …
А злива, постійна ця злива …
Затуляє сльозами й примхливо
То туманом вискреджує думку, то надії кидає
росинку …
Два віконця сліпі до «нехочу» – лиш вони
І стіна, цеглинами зшита …