Жив-був Їжачок.
Вже лише жив і був, бо вже його нема.
Якось він завидів Білочці. Як вона само
старається і запасається на зиму.
Вирішив і сам отак покрутитися і забагатіти
запасами на зиму. Насунув в нірку всякого
добра – їж, душа, пий і веселися. Прийшла
зима, Їжачок, як тому і треба вцепенів від
холоду і кормився лише тим, чим настарався
по собі. А настарався мало. Бо не було коли.
Бігав же, запасався. А треба було жиру по собі
повідкладати, щоб пережити зиму.
Як сказала одна мудра Їжачиха – треба було
працювати над собою, а не для себе.