Птахою, птахою,
Грубою, тяжкою,
Не голубочкою
Світлою, ясною,
Злечу до неба …
Ні! Не зумію!
Так лише простором
Духом німію.
Ледь над землею,
Себе піднімаю,
Хоча би на мить,
А все ж політаю.
Кігті гострізнії
Вогнем усе косять,
Подерти, роздерти
Ближнього просять.
А крила чорнізні,
Все неба благають,
Хоч очі сліпії ,
А сонця волають ...
А полечу ж …
Лиш крила б душею,
До сонця і неба,
Хай й близько землею.