Ну що ж, поплач,
Як вже так хочеш.
А посміятись?
Нема сил?
А може легше
Бути в мряці,
Чим вийти з неї?
Як там ти?
Жаліти себе
Ой, солодко!
Може солодше
Не себе?
А когось,
Хто і не спроможний
На най-життєве і просте?
Ходити, бачити чи взяти
Скоринку хліба до руки …
Радій! Душею будь подячна!
Що ще є час
До Бога йти.
Тоді й рука щедріше стане,
Тоді і сила не втече.
Тоді й жаліти перестанеш,
Слабку себе,
Бо слабші є.