Категорія: Громадянська лірика

Право маю,
Я те знаю.
Дозвіл маю
Від усіх.

Господь зернятко маленьке
У долоньку положив.

Вітер рвав, кидав і силив
хмари, простір і журбу.

Добрі й щирі українці
по «приколу» ласі жити,

Так повелося,
Знову збулося.

Гарна країна ми,
Серцем щедроним

Хай мерехтять перед очима …
Вони, вони і знов вони …

Скільки не пишімо
І не говорімо –

Багато ангелів на небі,
Щасливі, смішні і святі …

Злечу, злечу …
Я полих вітру …

Кожен свою мову
Пестить і кохає,

Вони брехали!
Згода є!

Нам хотілося війни і ми її отримали.Якби не хотілося – ми б її не допустили.Цікаво так! Можливість біженцем стати, в Європі чи Америці на халяву […]

Плюндрують затишок в Поліссі.
А й може вже! Й зусім нема …

Музик найняли …
Вони щось там грали …

Було б колись,
За честь сприймала б …

Недоля …
Бо ворожу мову знаю …

Як правдиво, як жорстоко
Правду в очі нам сказав.

Люляй, люляй
Вітер тихий
Деревце у полі.

Надсила у безсиллi бути …
На лавці з Богом посиджу.

І я питала мого-твого Бога,
Скажи Єдиний, тяжко нам, скажи …

Не наш це шлях –
Зі “мʼясом” відірвати!

Ні, моя мила державо,
Ти не Європа, зовсім ні!