Категорія: Як на духу

Однi молились i просили,
а другi Бога боронили.
– Дорогу дайте, не перечте йти!
Однi про воскресiння дбали,

Ми марнуємо, а Ти малюєш, Боже …
І барвам у красі – нема кінця …

Вiдпусти мене,слово, вiдпусти …
Хай думка просто безкрило
походить дощем по травi
й зобачить обрiй похилий.

Смирення бачить вже очима,
Які у мудрості перейняло.

Фаворське сяйво уявляю,
коли дивлюсь на бiлий снiг.
А снiг iде i огортає всю землю,
хто би усе це мiг?

Вiкно покрите сльозами,
Чиясь порвана душа

Листочок науки,
такої й другої.
Ще вміння багацько
візьму я з собою.

Попереду смерть,
Позаду життя,
Між ними словечко –
Родились!

Подумаєм так.
Усе зупинилось.

Так кожного разу,
Коли народжу чисте слово,
Милості хвиля всю заллє.
Все не моє, мій милий Боже,

Фарбує пензликом душа
У ніжності, так обережно …
Тут трішки суму, тут слівця,
У усмішці сховалось щемно,

Сонце,
Небо,
Дощ,
Гроза,

Зорало життя
Не прямими рядками,
А як вже прийшлося –
З кривими грудками.

Дозволь лиш собі нелюбити,
Дозволь лиш собі це на мить,
Ненависть починає жити
Сумнівом і зʼюрмить

Скрутно,
Тяжко і досада –
Три камінчика в мені.

Духовне … Не зникло …
Просто сумою думи поклались
Ще плечима…

Пройшлися по собі, як є,
Але посмішка постає
Іронією тихо в душі.
Каже – Людино! Хороша ти!

Спитай!
Я відповім!
На все!
Де знаю,

Бачити й зріти
Все, що не Боже,
Чути й видіти,
Все що негоже.

Сумно гукаю …
Де відповідь …
Знаю –
У тишині,
Не у думках …

нахабний дощ
завжди примостить себе …
аж за комiр присуне крапель рiй …

Деревом яблучко лишилось,
Весну зустріло … пережило
Осінній дощ, зиму незрілу

не спиняй мене,
я час.
я йти повинен,
вже так треба.