Категорія: Як на духу

Очима по церквi блукаю,
святi, навколо святi …

Й не крига, й не спека,
А холод в душі

Окрім Дійсного Бога
До інших били лоба.

Пустеля повна душ порожніх.
У страсі лиш, а віри ніц,

Коли вiльних друзiв маєш,
воля i в тобi зростає!

Багато в Правди кавалерів,
Все під вінець іі ведуть.

Я притулюсь і постою,
Над головою крона шепче.

І Руку подаю, і підхопити готовий!
Це Мене, Самого Бога Слово!

Душа із Богом говорила –
– Твоя, Господь, велика сила

Христа вбивати – легко було.
Закон, сказав так треба i того –

Не капотить i не змиває
дощ сором свiту, аж нiяк …

Людська ненавість,
Щосили,

Тривога, тяжкая тривога,
тяжким покоєм розляглась

Де б була хатинка у Господа Христа,
Якби Той земно жив з усiми нами?

Слова нема, щоб пожалiло.
Душа лиш шкрябає … зомлiла

Душа моя, така тихенька,
я ледве чую голос твій …

Спершу Вiра!
Вона – Всесвiт.

Хтось знов вiд правди вiдвернувся …

І приступило зло …
Усе тобі! Усі багатства!

Повимiтаю душу,
грiхе всi – на лопату!

Слiз натерусилось …
Господь позбирав,

Сиве вiконце i сивеньке сонце,
думка пряде павуком.

Мудруєш думками сам iз собою.