Категорія: Як на духу

Хлопці, не ламайте дівоче серце,не хоче дівчина кохати.Їй набридли ваші всі обіцянкипро вічне кохання до безтями. Не треба їй усмішок і подарунків —кохання тільки заважає […]

Це душа.
Вона така.
Де сльоза зі щастям межують.

Могила. Просто хрест.
Там пише щось, вже тяжко розiбрати.
Я хочу так, аби лиш хрест …

Печаль – моя, її ношу,
нiхто не хоче пiдсобити.
Лише Вона – Свята Жона
весь мiй тягар –

Ниточками, ниточками
Обв’язав Господь думками
Нас усіх в сплетінні духу,
Не порушиться віками,

Хвалімо зло!
Воно зрадіє
Й гостинець
Щедрий принесе …

Солодке море –
там на небi,
Солоне –
тут, у нас в рiллi.

Невже отак і наспіх, й неуважно
Пройде усе на світі цим?
Як потяги – думки відважно
Зникають по тунелях, мить навік

Забув Господь
про дверцята Небес,
чи нарочно лишив
без замків і щілинка
впустила до нас
промінчик смішний,

Христа вбивати – було легко,
бо закон, сказав так треба i того –
покiрним бути – благодать!

Цiкаво, яка вона, душа?
Колись побачимо ми душу …
Очима, що у нiй живуть,
i бачать не очима лише.

Хрестик червоний,
чорненьких низка,
доля вкраїнська
далека i близька.

Бог народ не забувае,
Народ дверi зачиняе.
– Хто Ти?
Свiтло? Правда? Ти?

Чомусь, чомусь …
Не моя воля …
Чомусь Господь погладив
Не того,

Мир вам!
Скаже Господь зверху!
I повсюди це звучить!
В серцi, поглядом i рухом,

То мова про весну iде?
Не лише мова,
а й дивись!
Дивись!

Я так люблю, коли дивитись можу
Без змісту, помаленьку, без думок.
Без порівнянь, без критики і того,
Що називаєм ми тепер «умом».

Ностальгія щось шепотить …
Менi про щемнії моменти,
коли не знаю – йшла,

Голубку біленьку я найняла.
Подала їй пірʼїнку
З словечком
І наказала летіти

Звичайний день …
Хтось народився,
хтось помер,
Хтось був зачатий
лиш цiєї ночi.

А душа, а душа,
чом ти похилилась,
де та радiсть, де вона,
мила забарилась.

Коли птаху
Ми побачим,
Життя стає
Милим,

Образа
Розтеклась,
Поприлiпала…
Я терла, дерла,
Вона не вiдпускала.
Аж почорнiла,

Стяги в блакитi
з сонечка сяйвом.
Милi до взору,
добром безкрайнiм.