Категорія: Іронічні вірші

Геть ніде і скрізь нема
Снігу білого … зима

Веселки лінувались
Чи хтілось їм забути

Давай, лети, шуруй, біжи!
Давай, давай і не спиняйся!

– Важливе те, що неважливе!

День погожий примостився,
каву пили разом.

А сонце знову прихопило
пательню міцну й на жару

Невже бiда так
непомiтно вмiє

Розум спитав.
У кого? У себе.

Сон зігрів і схолодив.
Де він тільки не ходив!

Громадяни й громадянки,
Всі панове i панянки!

Саме так, саме так,
крок за кроком – по слiдах –

Втекла Муза, а куди?
Бiгла греблею, туди,

Вітер гуляв, ой гуляв!
Гнув, що міг, перекидав,

На холєру те життя,
Коли без чесноти?

То не взяли б,
Якщо несправедливо.

-,Щастя є?

Можна скуштувати,

Зi свiтлом що робити?
Iскрить лише в очах.

Щось там у людини Є

Марабу,
Марабу!
Ти скажи

Поставили мене
Серед майдану,

Живiть широко,
дихайте глибоко,

Душа – одна,
а п’яток – двi.