Категорія: Патріотичнi вiршi

Дурна душа …А майже плаче,Коли у вивертнях зобачитьЦидульки в римах та такі,Що мову коренять з основи,Нема ніщо, нема вже слова ….Що тоді?Криве створіння,Проскубане у говорінніНа […]

Отак якось дійшов вже час
Листа писати, Українка …
Ти прочитаєш в небесах,
Мого Полісся Мавка рідна.

З жалем,
Біллю
I сльозами –

Українське слово,
Зброя наша, зброя!

Щось вколить болем затяжним,
Щось пощадить і не торкнеться …

Тарасе, Тарасе …
Навчив ти нас, батьку,
Говорити словом
Й лагідним, і хвацьким …

Пригорне словом
І погляд втішний
Подасть народ,
Подасть земля …

Люблю тебе, моя країно,
всю, до останньої травинки,

Багато нам треба!
Усього багато!

Клаптик неба,
клаптик жита,

Тарасе, Тарасе …
Не хили головою …

Заспiвай, душа, тихенько,
щоб i не почути …

Причепилась я до мови –
Украінська, гарна!

Все так, пани, але не зовсім!
І Рембо, й Гейне, і Шекспiра,

«Ой там на горі …»
Неслось й здригалось
Все у пісні …

Колись, колись
Тарас родився.

Тебе нема … А ти гукала …

О, де ти був, коли її травили лихим словечком,

Вбили, з-за кутка,
у голову – нема людини …