Категорія: Патріотичнi вiршi

Наша мова, як струмок,
Ллється-витікає,
Все в полинь водою бʼє,
Сльозу наганяє.

Дзьобатий мій човник,
пливи, не спиняйся.
Побачиш біду –
очеретом ховайся.

Відчуваю і не каюсь.
Вже такою – назавжди!
Ні покори, з розумінням,
Що вигода. Й не кажи!

Як ти, розтерзаний хлопчина,
Підеш до Бога у хороми?
У бруді весь, промерзший болем,
А не повернешся додому?

Буду, буду я радіти,
Як доля дозволить!
Буду, буду я клонитись,
Як смирення волить!

Доскучило хатці
На місті стояти.
Вирішила хатка
У світ мандрувати.

Лиска ярмарком ходила,
Чобітки собі купила …
– Надягати сапʼянці?

Пташечко мила,
Куди полетiла?
До теплого краю?
Тебе вже чекають?

Дурна душа …А майже плаче,Коли у вивертнях зобачитьЦидульки в римах та такі,Що мову коренять з основи,Нема ніщо, нема вже слова ….Що тоді?Криве створіння,Проскубане у говорінніНа […]

Отак якось дійшов вже час
Листа писати, Українка …
Ти прочитаєш в небесах,
Мого Полісся Мавка рідна.

З жалем,
Біллю
I сльозами –

Українське слово,
Зброя наша, зброя!

Щось вколить болем затяжним,
Щось пощадить і не торкнеться …

Тарасе, Тарасе …
Навчив ти нас, батьку,
Говорити словом
Й лагідним, і хвацьким …

Пригорне словом
І погляд втішний
Подасть народ,
Подасть земля …

Люблю тебе, моя країно,
всю, до останньої травинки,

Багато нам треба!
Усього багато!

Клаптик неба,
клаптик жита,

Тарасе, Тарасе …
Не хили головою …