Ой, поплач, візьми поплач!
Принесла доля калач,
став зусiм вiн черствий,
колись ж був запашний.
Його час поглумив,
у вiйнi попалив,
кожен в душу ж сховав,
щоб зусiм не пропав.
Хай черствий, але ще,
як надiя живе.
Бо холоне ж душа,
бо вiйна, бо сташна.
Чи ще будуть жнива,
чи ростимуть хлiба,
i калач запашний
буде наш, не чужий!