Капотить мій дощик, проситься віконцем, мокрий і холодний, посивів. Від сонця вісточки немає, й вітер притулився, десь собі дрімає, може притомився. Гуляти не хоче, під дощем ходити, хай поплаче небо, хмарам догодити буде час ще в нього, щоби у дозвиллі волею гонились, аж до перехтіння. Кудлаті перини небо повкривають, ще й земельку милу хмурістю злякають. Із сніжинок пухом час прийде вберуться! От тоді тримаймось! Вже за вас візьмуться! Стелитимуть снігом, зірки терусити, щоб страждальний світ наш, аж святим зробити! Бо Господь родиться у вертепі Божім … Дощик усміхнувся! - Слова ваші - гожі!