Тільки про кольори

Була у хлопця сорочка,

вишита дрібно хрестами.

Були замріяні очі,

карі, такі ж як у мами.

Була душа, як калина,

ніжна і світла, як сонях.

Ніс він свою Україну,

наче кришталь у долонях!

Мати вгадала з нитками –

комір під чуб в позолоті.

На полотні домотканім –

сині волошки на жовтім.

Та вишиття це барвисте

око вороже разило…

Світ розколовся і блиснув!

Впало червоним на біле

серце русявого сина.

Нащо так вірно кохати

рідну свою Україну

вчила згорьована мати!