Розлила́сь ріка і береги поглинула.
Ніби ча́плі, ве́рби посеред води́.
Чи тепло́ весня́не так на ме́не вплинуло,
Чи душевна му́ка привела сюди?
У тієї му́ки є ім’я і спогади,
А у спогадах – і світло, і пітьма,
І журба, і сміх, і зустрічі, і про́води,
Лиш надії на повторення нема.
Як пригріє сонце, повінь угамується,
Ве́рби-ча́плі знову берег підіпру́ть,
Тільки ми з тобою вже не поцілуємся
Над водою в сяйві місячнім отут.
Ти згадай мене, сором’язливо юного,
Що співав тоді для те́бе про любов
Під гітару із посрі́бленими струнами –
І хоча б у сні прийди до ме́не знов. Березень 2026 року
Гарно