Автор: Галина Украйна

А довелось провалля-пустоту узріти.
Не темінь, а лише порожні миті.

Ми марнуємо, а Ти малюєш, Боже …
І барвам у красі – нема кінця …

Похилися, дубе,
Дубе зелененький

Кров
Взограла!

О, водичка! О, стихія!
Не завжди ти нам премила!

Хоча і хаос в нас кругом,
Думкам хорошим

Я волочу ще на собі
Війни страхіття і тривоги,

я розкажу про тебе вмiло
душа моя так захотiла

Всесвіт мій,
Цілющий світ,

Три синочка Осінь має
Отак їх і називає –

Не зрозуміла, не далось
Торкнутись істини святої

Не вІзьмеш все зараз.
Якщо і взяти хочеш?

О, доля, завжди нарiкання …
Ще не вгодила, ще нiяк.

Добрі й щирі українці
по «приколу» ласі жити,