Категорія: Вірші про війну

Не сію, не вію, не посіваю,
все в себе збираю, ніщо не лишаю.

Враз смерть покосила …і впав він
Впав … і людини нема …

Впирає погляд мій в одну і ту ж картину –
Воргння шумне небом

За день – подяка тобі, Боже!
Подяка щира і хвала!

І віднімається життя …
У крові маки всюди …

Приплелася нічка.
Тихенько присіла.

Лелека, лелека
Прилетіла здалека

Я невзмозі перемогу уявити.
І перемогою, напевне, і не назову.

Тече струмочком, кров стiкає,
спектися в чорне поспiшає,

Життя …
Його зробити неважливим …

Питаю долі,
Та мовчить …

Згадала Кайдаша …
Його дурну родину …

Вiдкрий нам, о, Боже,
Твоє простирадло,

я вже звикаю,
ранiш лишe торкало,

Не вибачаю
й дивитись
не варто.

Пане добрий, добра панi!
Вже набiдкувались!

Впав камiнчик один з неба,
другий покотився,

Початок – день весна зi снiгом …
так де-не-де – лише як сум.

Отак. В думках, якi й тривоги,
наш кожний день, який ще є.

Перехрестився …
i пiшов …

Напевне, добре я поплачу,
Бо пригадаю все зараз!

А сонце жорстоко пече і пече,
скінчилася ласка від нього.

До ворога ми люті!
Ворогу – не бути!