Категорія: Вірші про війну

Так буде вже до безкінця,
Палати і старі хатини.
Загиблих помста до кінця,
Поки і ми колись загинем.

Iде війна…
В менi, тобi –
Повнісінько –
Їх звичок …

– А що чекаєш ти?
Можливо миру?
З ким?

На жаль – війна …
Людей нема,

Шкода … Відчуття не змісту,
А провалля, що кругом …

Прекрасна, затишна,
Квітуча. Хто ж вона?
Не війна.

Прилетіла пташка,
Щебетати сіла.
– Та чомусь, пташино,
Смутком ти все вкрила.

Літечко румʼяне,
Дітками засмяне,
Яблучко вродило,
Ягідку вложило

Цієї ночі я війну проспала.
Напевне сни цікавими були,

Капало, сивіло …
Повзло мокротою …

Водою знаю, як пливсти,
А от вогнем – ніяк.

Чому ми небу немилі?
Питаєш? Вода жбурляє силу,
Ллє, омиває, квасить,
Моʼ війну вона так загасить?

Верба воскресла …
Гнучка плачем
Вже зеленіти зачала …

Скатертина билась на вітрі …
На дротині іі хтось почепив,

Лютий не зуміє …
Хай й який лютий,

Повільно суне весна …
Моʼ передумати бажає,