Категорія: Вільна тема

Нічка послала ряднину із зорями,
Блякло й не блимають, просто висять,

Довгі тіні – прийшла осінь …
День повільно розтуляє очі,

Ми герої – раз-два!
Розтоптали все – ура!

Два віконця у простір дивитись спроможні.

Усе, як нема
І як треба …

Гоп і скок!
Як дощик,

Ти не торкнувся, а подер …
словами, дiями, думками …

Сивиною, долиною
туман розтелився,

Гарна, красна,
Ще й багата,

Жовте i сухе …
Якщо й дощу наколотити,

Дратуєш мене, осiнь,
тиша – твоя така понура, занiмiла.

Минуле, зачекай!
Ти не щезай навіки …

Сопли вiтри,
не спали тихо,

А плесо склом …
Тремтіти аж неволя …

Спинюсь сказати щось звичайне,
бо надзвичайного нема.

Тоненько, ніжно, ніби й ні,
а холод вже підкрався ласо.

Відірватись би, плисти,
Колок не дає,

Пустеля …
словесна пустеля …

Довгий вечір
Думку суне …

Цікаво так. Коли ти вперше
Напишеш вдале слово, а воно

Скажи єдине слово …
Яке? Не знаю я …

Не пиши,
Затамуй в собі слово.

О, де мій бідний рідний дім …
Тебе давно-давно не стало …