Категорія: Вірші про війну

Цимбали суму знов заграли.
Надію плаху не пускали.
А осінь все красою пнеться.
Усім живеться й не живеться.

Вже б досить,
Зупинись, війна!
Іти тобі – не дозволяю!

Доля знов буде соромитись нас,
що стiльки дiток повбивала …

Повiльно на очах жовтiє лист.
Нехотяче твердiє тихо.

Розгорну Кобзар
Й поплачу.
Бо ніц не змінилось.

Розпороли мою вишиванку.
Що лишилось – у скриню я знов

Доведи мені, осінь,
день хмарою хмурий …
Веселий лиш миром,
звичайним і милим …

Нема проблем!
Про бомби говорити
Замовкнем всі,
Ну як один!

Навіть весна
Боязно там і тут
У тишині знаходить
Мить такую,

Розгорну я долоню,
А там почуття
Як крехкий листочок
Мого життя.

Сіла б баба на пеньок,
Зʼїла б собі пиріжок,
Вже пеньків ніде нема,
Нема в баби й пиріжка.

Вилізь котику на пліт,
Подивись навколо,
Де весна? Чи може світ

І весну ми розлюбили,
Літо вже тупцює …
І воно вже нам – в тривозі.
Бо війна лютує.

Роки ідуть
Й біда іде
За нами щільно
Крок за кроком.

Суми сумом огорнула
Хмара смерті люта …
Вбили, знищили, спалили
У одній все миті …

З вами миру в нас нема,
Бо ви нелюд – сатана!

Не з лісу, з поля йде біда,
Бо там сховатись неспроможна.
І котиться вогнем страшна,
Бо зачепити обрій можна.

Почую ваше – “харашо”
І все стає знову місцями.
Як ніби крові й не було,
Ніби біда уже не з нами.

Не буде скоро у вiйни кiнця.
Така вже наша крива доля.
Сусiд не дасть i без кiнця –
Ще довго бути нам в неволi.

Коли скінчиться ця війна,
Не говорімо про героїв,

Гумор там,
Де все вербою,
Гнеться, вʼється
Над тобою.