Місяць: Червень 2026

Перекопали мій пісочок,
Аж під соснину піддали.
Шумить ліс тихим шумом страху,
Навіщо спокій зайняли?

Та я, та ми …
Ми патріоти!
Закрили б ви
Простенько рота!

*** Якщо не відчуєш – то й не почуєш.

Спека каплею
Cтікала із чола …
Ягода тяжінням
Колисала себе й вся
Аж зчорніла,

Хрестик червоний,
чорненьких низка,
доля вкраїнська
далека i близька.

Я знаю. Я відаю.
Я українським дихаю.

Теплом жбурляєш, вітре.
Не вседиш, все летиш
І думки, як суцвіття
Тріпочиш кожну мить.

Чому сумуєш,
Коли бачиш знущання …
Знущання?
Саме так!

Вечір суне,
День втікає,
Місяць в човнику
Кружляє,
Зірки блимають охоче …

Синичка фартушка вчепила.
Чому? Кишеньку в ньому вподобила.
Поклала зерняток туди –
От, файна панно, вже лети!

Літа день,
Звичайний ніби …
А надія голубком
Примостилась і плекає

І ви ще тут,
І всі ви тут,
Вороги мої,
Вбивці України.

Немає слів, пощезли десь,
Й молитва десь струмком поділась …
Туга така і біль такий,
Що Віра з Богом похилилась …

Маленькі дверцята у серця мого
Чи порти з тяжкими дверима,
Чи лише пірʼїнки мʼякеє тепло
Стоїть поміж нами, людино?

Митцю, чи ти піймав уже ту мить єдину,
Яка тобі і ймення це дала?
– Хіба одна вона із зорями неспинно
У мерехтінні смуток завдала

Хода сповільнювалась й тихо
Поклоном клалася трава …
Пташина десь у гіллі смішно
Витьохкувала … і жнива

Де ви беретесь «отакі» –
Жорстокі, гнилі і сліпі?
Полиште люд ви кантувати!
Та це ж – поезія!

Якщо е гордiть вiд того,
що щось собi та не придбати,

Було отак, як день у день,
все так, як треба безупинно –
життя, буття, одне, друге …
Потік втікає часом плинно.