Сучасна поезія України

Право маю,
Я те знаю.
Дозвіл маю
Від усіх.

Ялинонько зелененька,
Пухнаста, лапата,

Гномiв армiї сидять
I снiжиночки творять!

Пироги Зима
Пекла.
Борошно вона
Взяла,

Тому, хто Миколая любить,
тому хто Миколаю служить –

А не було б війни.
Але вона же є.
Як їй не бути не було?

Зажмурюю погляд у небо.
Воно ж, як перлина – ясне …

Господь зернятко маленьке
У долоньку положив.

Ні нового, ні старого
мʼні не треба рочка того,
де війна іде та йде.

Вітер рвав, кидав і силив
хмари, простір і журбу.

Їм не будеться вмирати,
Лише скніти і здихати.

Що, доле?
Тяжко? А чому?
Неправди забагато?

Коли ти існуєш,
Ти вдихаєш повітря?
Чи просто приймаєш його як належне.

Вже не пишу.
Мо’ вмiння Бог вiдняв?
А ко’б здається,
силонька б зломилась …

чому нам гинути всiм треба?
чому усiм?

Невинна кров лиш у Хреста була,
А наша ллється, бо виною

Підняти б білим прапора …
Не треба, бо нема

Побита шибка …
Вiтер рiже себе об її,

Поплач, поплач!
Принесла доля калач,

Без друзів ми.
В всіх інтереси.