Сучасна поезія України

Срiчечка-рiчечка,
пеньочок-горбочок,
злетiла пташина,
м’якей клубочок.

Ніщо не зникне,
Й риска долі.
Усе в тобі, аж до кінця.
Образи, радості й неволі

На жменьку щастя ми не згідні!
Нам треба все, що дав нам Бог!
Могуть Дніпра і мову рідну,

Я підніму себе й піду
Вузеньким шляхом,
Як та нитка.
Вклонятись буду я Йому,

Схрестити пальці …
Щоб за хоть щось зачепитися…
Щоб втриматись за щось …
Себе самих за чуба витягти –

Податки в сльозах
чи податки із сліз …
Скрізь мусим подати
і все заплатити …

Все є.
І сльози, і слова.
Тепла нема,
Душа стала німа.
Вуста говорять,

Тьми – багато.
А чого!
Страху, страху …
А того,

Слово душу огорнуло,
а вона все й пригорнула,
наш садок i нашу вишню,
соловейка, Днiпро, тишу,

Сум із сумою ходив,
Трішки суму полишив.
І не комусь, а мені.

Тяжко про вiру,
бо збоку вона
завжди якась
не такая,

Є не віра.
Є знання.
В них надії
Геть нема.

Проволочився сумний день …
Сльозами все вмивав старанно.
Красі квіткам не поклонивсь,
Залив усе він невблаганно.

Рима риму колисала …
– Дай менi кусочок сала?
Сала? Ти? Якого сала?
Ще яке є? I немало?

Томи чи втоми …
Написані віком
Ми всі волочим
Чи з плачем,
Чи з сміхом.

А душа, а душа,
чом ти похилилась,
де та радiсть, де вона,
мила забарилась.

Слова, думки …
Й мовчання сну, аж голосне …
І рання днина
Геть звичайна-
Як воскресіння
Знов зове …

Ніч, то ніч …
Ця темна тітка,
вона вміє ворожити!

Мова про…
Дай-но згадати…
То був травень,
Зелена трава…
Луг пробудився,
Квіти строкаті
В барвах веселки
Послана земля…

Про зміст поезii питаю …
А дiйсно! Все ж таки, який??
Душа тихенькою зробилась
І ніжно в думці притулилась

Буде тяжкенько менi написати,
Щемить в менi розповiдь, душею
болить.