Сучасна поезія України

Він прийшов серед ночі дощем, наче шепотом, легкий подих зітхання майнув попід віями. І від нього такого незнаного, теплого незборимим жаданням кохання повіяло. Потягнулась до […]

Була у хлопця сорочка, вишита дрібно хрестами. Були замріяні очі, карі, такі ж як у мами. Була душа, як калина, ніжна і світла, як сонях. […]

Переклад вірша Т. Венцлова Навпіл розірвані вітрила і знову жодного рядка. Поламаного неба брили несе від берега ріка. Під тягарем гріхів забутих, які згадав і […]

Заколисали ви думками
про казку бiлу – про зиму.

Переклад віршів Т. Венцлови. Поволі усміхнись і в дім. Такий розлив глухої темряви навруг, що сліпнуть очі. Та перших слів ознаки вже в строфу лягли […]

Почуй менечерез спів твоїх хуртовин,через безодню води і солі.Чере сотні імені моїх забутих провин,замкнутих в колі моєї долі. Ти почуй менекрізь безсоння моїх ночей,через річок, […]

Я вишиваю нитками безсонняцнотливий ранок. Знову наче вперше.Хоч місяць небом мандри не завершиві краплі ночі ще на підвіконні. У голку засиляю перший промінь —хрупкий, зором’язливий […]

Війна біля смерті — як сестри, по-жіночому ніби звучить. Та пройти бойові кілометри чоловікові доля велить. Заручила свинцева обручка і землею прикрила навік… Куля ворога […]

І боліло, і нило серце моє, А я вирвала його з грудей руками. Коли побачила, як сонце встає, Як кров полилася чужими вустами. Я відчула […]

Ти наш бог чи ти наш батько?Ти наш друг чи наш король?Ким ти звешся і ким звеш нас?Який твій шлях, яка мета у тебе?Коли ти […]

Рахувати ми сніжинки заходились вміло. Пес також радів затії, аж скакав щасливо! Вибрали ми най-якраву й першою поклали На лопатку й заходились другу знайти вдалу. […]

Мова – панна, не всяким пальцям доторканна. Зло вже – не зло, коли кругом зло. І добро – що, і зло – що. А мiж […]

Почитай зі мною, доле …Вірша, що якогоНаписала ти зі мною …Доле, моя доле … Присміхатись тобі будеФальшива людинаІ повчати тебе буде,Присміхом невпинно. – Чи не […]

Сонячна ***,
Сяйно несяйна,
Чорненьким маревом
Спритно охайна.

Кава ухала,
Ніжно шептала,
– Спокій бадьорий даю …

Іду, іду не спотикаюсьІ
І море лащиться аж-аж.
А вітер тихо заплітає
Думками раю цілий пляж.

Щастя привалило,
Й сплющило так,
Дихати змоги
Не стало ніяк,

Душа не словами,
Намеками
Грустью покрыла себя

Камінчик впав,
Побив вікно,
До того він летів,
Як птаха.

Проганяю тебе, моя думко …
Не клич мене, навіть у рай.

Гойдається думка
Чи так, чи не так.
І зустріч невдала,

У світі темнющому,
З білющим снігом,
Холодом міцним,