Категорія: Вільна тема

Щоб похвалили?
Ні! Не хочу …
Поговорити хочеться …
лиш так …

Наближаються Свята …
Побіліють небеса …
Може й сніг звідтіль впаде,
Може землю замете
Кучугурами своїми.

Саме сила, воля,
Ціль і думка
Приковали нас хрестами.
Бо ми всіх їх, як взяли,

Про щастя скажу.
Хто його мав,
Нікому не дав.
Ні їсти, ні пити,

Співати соромлюсь,
І радіти також,
Допоки висить морок,
Над нами прокляття.

У мене кота не було і нема.
Лиш колись собака була.
Сільські котяри в мене є.
Сусідські – їх пʼять чи шість уже.

Не завжди видно,
Навіть те, що ось!
І як того не бачиш?

Тінь минулого голодною собакою
З’їдає кожну мить, що «зараз» ще була.
Єдине згадок не торкається,
Не знаю, чи то добре, бо їх тьма

Поздирала осінь все і навкруги.
Прати буде осінь всенькі килими.
Голі скрізь дерева в соромі стоять.
Замолились неба, чекають порад.

Заволочу, заволочу
Я небо, землю у клубину.
А потім спритно запущу
Летіти мріями неспинно,

Лише з маленькою шпариночкою
Любов якось і не змогла
Напригортатися хвилиночкою,
Яка єдиною була.

Чому я тут
i чому мене нема?
Бо це мiй край,
i це держава моя.

Кава ухає,
Осінь на дворі …
Листом жбурляє сухим.
Думкою книгу
Пожовклу гортаю,
Згадками тиша бринить.

Розм’якла земля,
зусiм занедбала
себе у осiннiх дощах.

Говорили і знали,
Що це не мова.
Говорили і знали,
Що половою слово.

Гнів і жалоба –
Дві чаши повнізні.
Трапезою нам на столі.
На крайчику хліба –
Солона сльозина.
Зараз так у душі.