Більше тисячі років тому на берегах Білого моря, котре скандинави називали Гандвік існувала держава Біармія, назва якої в перекладі з мови її жителів означала “країна вогняних променів” (Біугерлу).
В країні Біармія жили народи фіно-угорської групи, щорозмовляли діалектами мови лісових фінів (саамів), котра нинізабута, оскільки її писемність була втрачена в епоху Хрестових походів проти язичників європейської Крайньої Півночі.
Столицею Біармії було дерев’яне місто Гольмґардія(давньоскандинавською мовою воно означало “нове місто”). Гольмґардія була портом на річці Віна, що нині має назву Північна Двіна. Річкою Віна припливали кораблі з маленьких королівств Скандинавського півострова, де жили вікінги та саамі – родичі народів Біармії. Жителі Біармії поклонялися багатьом богам найвищим із якихбув бог грому Йомал.
Поруч із Гольмґардією був храм Йомали, дезнаходилась велетенська статуя бога. На шиї статуї висілонеймовірної краси намисто з чистого золота. На колінахбожества стояла велика чаша, до країв наповнена срібнимимонетами та дорогоцінним камінням. Курган навколо ідола бувзасипаний землею, змішаною із золотом і сріблом. Охороняли цемісце грізні варти та смертоносні чари, які насилали шторми йтумани на будь-якого чужинця.Верховною жрицею Йомала була мати конунга (короля) країни.
Жителі сусідніх країн говорили, що біармійці чаклуни і їмпоклоняються сили природи. Казали що вони можуть насилатибурі, хуртовини, град, дощ зі снігом, холодні зимові грози-сніговиці, які допомагають їм перемагати ворогів у боях.
Проте насправді біармійці знали прикмети погоди і під час війнивміло використовували різкі зміни погоди, що є звичним явищемдля Крайньої Півночі.
Також шведи, норвежці й датчани говорили, що жителі Біарміїздатні підкорювати людей своїй волі без застосування фізичноїсили Своїм поглядом, закляттями чи особливими жестами вонимогли «зв’язати» людину так, що вона повністю втрачалаздоровий глузд і свободу волі, починаючи виконувати дивні, неусвідомлені вчинки. Чари біармійці могли наводити на цілізагони вікінгів панічний жах або ілюзії. Тобто мова йшла прогіпноз.
Крім того, у скандинавських героїчних сагах говориться, щоправителі та воїни Біармії могли перетворюватись на хижихзвірів (вовків, ведмедів) або велетнів безпосередньо під часбитви.
Ще однією здібністю якою володіли народи Біармії було вміннязаговорювати одяг та зброю. Їхні шамани могли робити тілавоїнів невразливими до сталевих мечів вікінгів.
Біармійці жили полюванням на диких звірів в лісі, в річках таозерах вони ловили рибу, на морі полювали на моржів татюленів, в також займались розведенням оленів. Соболиними хутрами, моржовими бівнями (тоді їх називали “риб’ячий зуб”), сріблом вони торгували з вікінгами,слов’янами та арабами. Одежею народів Біармії були плащіпошиті зі шкіри оленів, що оберігали їх від лютих зимовиххолодів.Тепер же розкажемо про географію Біармії та її сусідів.
Біармія простягалась від країни Хяме або Тавастії, що згодомстала частиною Фінляндії. В долині Північної Двіни існувала Ближня Біармія, що також охоплювала Кольський півострів таКарелію. Ця частина країни складалася з високих пагорбів, які вкривали вічні сніги. На захід від Ближньої Біармії жили вікінги та саамі (яких тоді називали фіни), що мали свої маленькі королівства.
На півночі у Північному Льодовитому океані були острови Грумант (Шпіцберген), Матка (архіпелаг Нова Земля) та острівУльтіма Туле (Остання Туле, який так і не вдалося ідентифікувати. Можливо в легендах вікінгів йде мова проострови Земля Франчайзинг). В морі Гандвік (Біле море) розташувався архіпелаг Земля Гандвік (Соловки). За рікою Печора починалась Далека Біармія яку ще називали Біармія Потойбічна або “країна вічної темряви” (через Полярні Ночі). Трохи південніше від Біармії Потойбічної розташуваласьобласть що мала назву Гласісвелір (Дивовижні Поля).
Далі на схід починались землі, які пізніше були названі Сибір. В скандинавських сагах та країна мала назву Йотунгейм – “країна велетнів”, ” вітчизна жахів природи та злого чародійства.”Столиця Йотунгейму називалася Утгард. Тою країною правив король Трюм якому одного разу кинув виклик скандинавський бог грому Тор.На південний схід від Біармії знаходилась країна Велика Перм зі столицею в місті Чердинь. На південний захід від Біармії розташувалась слов’янська країнаГардаріки, що в перекладі з мови вікінгів означає “земля городів”. Столицею Гардаріків був Алдейгьюборг або Ладога. Це містобуло торговельною факторією на річці Волхов по якій пролягавстародавній шлях “із Варяг у Греки”. В сагах вікінгів перелічені легендарні конунги Гардаріків одним зяких був Інгвар Старий в час якого вище по ріці Волхов біля озера Ільмень було зведено місто Гольмґард (“нове місто”), який жителі самих Гардаріків назвали Господін Великий Новгород. Однак трохи південніше було ще одне місто Гольмґард, котре слов’яни називали Гньоздово. Воно існувало в час запрошення на правління Гардаріками конунга міста Дорестад у Фрисландії Рьоріка Ютландського та його родичів, яких він призначив ярлами городів.
Поруч із Біармією лежала країна Лаппія, котру жителі Суомі і Тавастії називали Похйола тобто Північ. В цій країні був вхід до підземної країни Манала, яку відгороджувала ріка Туонела”над якою ніколи не сходило сонце”. Ця країна асоціювалася зісвітом померлих. Можливо в цих легендах говориться про якусь дуже велику печеру. Вперше Біармія була згадана в сазі “Подорож Охтхере”. За наказом короля Норвегії Альфреда Охтхере віправився на північ у краї саамів. Охтхере плив на кораблях разом зі своїми супутниками на північ.По правому борту в них були дикі землі, по лівому – відкритеморе.Через три дні земля повернула на схід і кораблі зупинились,чекаючи на попутний вітер.
Дочекавшись попутного вітру, вони попливли далі доки берег неповернув на південь.Там вони знов чекали попутного вітру. Потому вони попливли напівдень до гирла великої річки. На своїх кораблях Охтхере тайого супутники зайшли в ріку і попливли проти течії.Врешті вони досягли земель що населяли племена біармійців,котрі говорили мовою, що була схожа на мову саамів. В гирлі річки стояв град і поселення при ньому. Це було місто Кардор, котре кілька століть потому новгородці перейменували на Архангельськ. Біармці розповіли Охтхере та його супутникам чимало відомостей просвою землю, її природу, людей які населяють їхню країну, конунгата його васалів котрі ними правлять. Згодом вікінгивикористовували зібрані свідчення проти самих народів Біармії. Далі Охтхере із супутниками попливли додому, вполювавши моржів на берегу моря, бивні яких вони привезли королю Норвегії. Близько X століття конунг Тулемаркії Хіалмар (в сагах ця країна описана як така що була розташована на островах поруч із Біармією, однак дослідники не дійшли згоди що до того де вона могла б бути. Одні вважають Тулемаркією Лофонтенські острови, інші Гренландію)напав на морських кораблях на Біармію. Конунг Біармії Вагмар із військом виступив проти тулемаркійців. Почалась війна в якійпереміг Хіалмар що став конунгом Біармії. За періодами війн настають часи миру. Була епоха коли конунг Біармії та король племінного королівства Суомі Йокуль Сьомий уклали торговельний договір про відносини між Біармією та Суомі.Після доби миру прийшла епоха нових війн між вікінгами та біармійцями. Конунг Данії Рагнар Лодброк здійснив військовий похід на Біармію. На відміну від інших вікінгів, військо Рагнара Лодброка рушило суходолом. Діставшись Біармії, військо данців потрапило в сильну бурю з дощем та снігом яку наслали біармські чаклуни. Під прикриттям негоди на данців напало військо біармського конунга. З частиною війська Рагнар відступив до Естонії та Курляндії. Решта данців лишилась на теренах Біармії.Невдовзі конунг Рагнар Лодброк почав війну з естами та куршами, котрі звернулись за допомогою до герцога Фіннмарка Матулла. Лучники герцога обстрілювали з луків данське військо, що розквартирувалось на зимівлю в Біармії.Однак навесні Рагнар здійснив новий похід проти саамів та біармійців і переміг їх у бою. Біармський конунг був обкладений даниною сріблом та соболиними хутрами.На знак перемоги свого війська данський конунг повелів встановити пам’ятні камені з написами про свої подвиги. Потому військовий похід на Біармію здійснив норвезький конунг Гаральд Харфагер.Ісландський літописець Сноррі Стурлусон так писав про це так у своїй хроніці “Коло земне”:
«Звідти він (Гаральд Харфагер) поплив у напрямку до Фінмаркена (Фінмарк) на північ до самої Біармії, де сталася битва, з якої він вийшов переможцем, захопивши багатий видобуток»
Наступний військовий похід на Біармію здійснив син першогокороля Норвегії Гаральда Прекрасноволосого Ейрік КриваваСокира. Це був повноцінний військовий набіг. Згідно з сагами,він провів там переможну битву та повернувся з великоюздобиччю.
У середині X століття в Біармії сталась громадянська війна міжпретендентами на престол. Переможцем у династичній війні став конунг племінного королівства саамів Фіннмарк Кузон, що бувкоронований як конунг Біармії і правив країною три роки.Серед походів легендарних та історичних осіб до Біармії, вскандинавських сагах згадуються також і походи осіб міфічних.Йотун (велетень) Бермон Старкадер та його приятель Торкіль відправились за скарбами до конунга Потойбічної Біармії Геруда.
По дорозі вони минули безлюдні холодні й непривітні землі і натрьох кораблях відправились до одного з племінних королівствХолагаланд. Там вони втратили попутний вітер, і море віднесло їхдо якогось острова, береги якого вкривали вічні сніги.
На цьомуострові було багато диких биків (про що саме йшлося не ясно,очевидно це був реліктовий мускусний бик котрий ще живе десьна островах Північного Льодовитому о океану) однак Торквільзаборонив їх убивати їх більше ніж потрібно для їжі аби на них нерозгнівались боги – хранителі острова.
Покинувши острів вони дісталися Біармії яку вже вкривавглибокий сніг.Витягнувши кораблі на берег, учасники походу влаштувались наночівлю. Коли стемніло прийшов чоловік дуже високого зростущо привітався з кожним із моряків. Всі були здивовані, алеТорквіль повелів щоб вони поставились ввічливо. Він відповівщо це Гудмунд правитель Дивовижних Полів, брат Геруда інайвірніший захисник від усіх небезпек тих хто прибуває в цікраї. По дорозі вони побачили ріку, через котру було перекинуто золотий міст. Вони вже хотіли перейти через нього, але Гудмунд відмовив їх від цього наміру, сказавши, що ця ріка розділяє світ людей від світу чудовиськ і нікому не дозволяється переходити на той бік.
В епоху норвезького короля Олафа Святого, що об’єднав всю країну феодал із Холагаланда Торір Собака разом зі своїми братами Карлі та Гуннстейном з острова Біаркей здійснили купецьку поїздку до Біармії. У місті Кардор вікінги купували білячі, боброві та соболи хутра і розплачувалися за них грошима.
Коли гроші закінчилися, вікінги залишили торжище, і, як траплялося у вікінгів досить часто, вирішили пограбувати гостинних господарів. За час торгівлі Торір Собака дізнався, що неподалік від торжища знаходиться храм бога Йомала, навколо якого знаходяться поховання біармійців. При цьому Торіру повідомили, що у разі смерті біармійця від третини до половини його грошей належало до храму.
Саме ці багатства і вирішили привласнити вікінги. Вони спустилися вниз річкою, зійшли на берег посеред ночі, і проминувши лісову гущавину, вийшли на галявину, де розташувався храм. Вночі позмінно храм охоронявся вартою, однак посеред зміни караулу вікінги все-таки потрапили до храму. Торір, зачепившись за огорожу храму бойовою сокирою, перестрибнув через огорожу і, відкривши храм зсередини, впустив Карлі, Гуннстейна, а також інших вікінгів. Знайшовши незліченні скарби із золотих та срібних монет, вікінги захопили скільки змогли, а потому непомітно вийшли із храму.
Вийшовши з храму, Карлі помітив відсутність Торіра і повернувся до святилища, де побачив, що Торір прихопив дорогоцінну чашу, котра перебувала в руках у ідола Йомала, і придивляється до дорогоцінного ланцюга на його шиї. Спробувавши розрубати сокирою ланцюг, однак не розрахував силу удару і зніс ідолу всю голову. На шум прибігла храмова варта і внаслідок чого вікінгам довелось хутко тікати. Вночі посеред глухого лісу біармійці пішли іншою дорогою і вікінги непомітно прибігли до своїх кораблів. Одразу ж відшвартувались і хутко відпливли до відкритого моря.
Пізніше, при поділі здобичі між ними виникли суперечки, Торір одразу згадав якісь старі образи і від братів та від їхнього покровителя – Олафа Святого – і, не довго думаючи, убив Карлі. Торір довго ганявся за Гуннстейном, але той спочатку втік, а потім зумів пробратися до двору Олафа, який прийняв його під свій захист.Настала доба Розвинутого Середньовіччя. Завершилась епоха походів вікінгів. На місці маленьких племінних королівств та герцогств постали великі держави Данія, Норвегія та Швеція. Змінились торговельні шляхи. Після тривалих століть середньовічного потепління почалось похолодання так званого “малого льодовикового періоду”. Внаслідок цього Біармія занепала.Жерці Йомали мали в Гольмґардії знали про те що їх держава доживає останні роки. Про це сповіщало “золоте світло сонця” – то прокинулись вулкани, що несли з собою похолодання. Простий же народ радів дням “золотої осені”, не знаючи що це був кінець того світу в якому вони жили…
Услід за “золотими днями” осені прийшли перевернуті райдуги. Райдуги ці теж були наслідками вивержень вулканів.Потім почалися зимові грози зі снігом та хурделицямм. Раніше вони були доволі рідкісним явищем. Народ молився богу Йомалу, але бог не змилостився. Жерці знали, що то не Йомал, а Бог смерті Туоні. Проте вони всіляко намагалися врятувати якомога більше людей.
Вслід за грозами настали холоди. Весни стали холодні. Морози стояли аж до червня, а літо було холодне й сльотаве. Осені ж майже не було: наставала люта зима вже в середині жовтня. Почали вмирати лісові звірі на яких полювали біармці. В країні настав голод, а разом із ним прийшли бунти та громадянські війни. Жителі Біармії стали займатися розбоєм і грабувати купців із якими ще недавно торгували.
Видатний італійський мандрівник XIII століття Марко Поло у своїй книзі “Про багатоманітність світу” писав, що на північ від Золотої Орди “лежить країна, де більшу частину року панує густий сутінок, немає чіткого сонячного світла, а земля вкрита снігом і кригою. Населення цієї країни – мисливці, які живуть “подібно до звірів”. Вони заготовляють надзвичайно цінні хутра (соболь, горностай, лисиця), які потім продають сусідам у Великоросію (Новгород). Купці приходять до кордонів цієї країни і залишають на межі необхідні речі, в обмін на товар, оскільки мешканці тієї країни відомі як розбійники, що живуть”без будь-якого царя та законів”. Марко Поло називав цей край Region Darkness (Країна Пітьми).
Потому як біармійці спалили норвезький купецький корабель та перебили його команду король Норвегії Хакон IV Хаконсон прислав чотири військові кораблі. Висадившись на берег, норвежці розорили країну та спалили місто Гольмґардія. Потому Біармія зникла з хронік та легенд.
От як це описує, історик Микола Карамзін в третьому томі “Історії Російської Держави”:”Давня Біармія, вже давно область Новгородська, все ще славилася торгівлею, і кораблі шведські, норвезькі не переставали до самого XIII століття ходити до гирла Північної Двіни. Літописці скандинавські повіствують що у 1216 році знаменитий купець їхній Гелге Богрансон мав нещасливу сварку з біармським начальником, був там умертвлений разом з усіма товаришами, крім одного, ім’ям Огмунда, що пішов до Новгорода. Цей Огмунд їздив з Росії [грецька назва Русі] до Єрусалиму і, повертаючись до вітчизни, розповів про жахливу загибель Богрансона. Норвежці хотіли помститися за те біармським жителям та, в 1222 році прибувши до них на чотирьох кораблях, пограбували їхню землю, забравши як здобич багато клейменного срібла, хутра біличого, та інше.”
Країна отримала назву Заволоччя, що стало волостю Республіки Господін Великий Новгород (Гольмґард). На місці міста Гольмґардія новгородці збудували місто Холмогори.
Нащадками народів Біармії є фіно-угорські народи водь, вепси, карели, комі-зиряни (комі-пермяки є нащадками народу держави Велика Перм), саамі Кольського півострова та етнографічна група росіян помори.Також у Біармії була виведена порода гусей, нині відомих під назвою російська біла гуска або гуси-колмогори.
****
Цей твір є реконструкцією “Казки про країну Холмогорцію” яку я чув у російському дитячому садку на вулиці Леніна в Дніпропетровську влітку 1986 року. Казка була знищена – її створив авторський колектив Музею історії міста Дніпродзержинська за мотивами спаленої КДБ 2 червня 1986 року “Історії Біармії”, авторства Михайла Михайловича Сабова.