Біографічні пейзажі

Громадянська лірика

Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт – усе суєта! Що користі людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем?

Екклезіаст 1: 2 – 3.

Пливе над містом марево осіннє.

Химерне плетиво уже минулих днів.

Туман той непростий, ядучий.

Заводи ж бо диміли в місті ще.

А що за місто?

Як би вам сказати

Аби була на запитання відповідь проста

То місто де розкули Прометея

і в місті тому ще розіп’ято Христа.

Та й дні були такі.

То не сьогодні.

Діла передвоєнних літ в міжчассі двох Майданів.

Раз і Два.

Сплітаються думки в канву химерну,

збиваючись в роз’ятрені слова.

Димить завод і я на нім працюю,

і проклинаю аглофабрику свою.

Вихаркують окалину амортизовані легені.

Довбаю зміну й так щодня

за ті пеньонзи що нам платять.

Так що ж: як за ворота вийдеш

ноги самі біжать в ганделик

аби забути все:

начзміни і рейдерів

котрі вже зовсім ошаліли.

Безкарно чинять що хотять.

Управи ж бо на них немає!

Душа моя проста – вона не знає:

що гендель – то на ідишу прибуток

і він не в тих хто у ганделиках бухає.

А як візьмеш і оминеш корчму-то

враз потрапиш в нові сіті:

стоять за прохідною все ромашки.

Тілько не квіти, а гральні автомати

аби міг робітник свою зарплату

проциндити за раз.

Ну що ж, ви класно заробили знов на нас.

Був молодий і посміхавсь сусідці Лєні.

Тепер за сорок, а сім’ї нема.

Відкрилось й те що всі ми є олені,

а бабам подавай одне красивеє життя.

Однак вони того не знають,

що жить красиво -то уділ не всіх.

Зате знайшлись такі:

аби у золоті купати половинок

щоденно чинять на заводі гріх.

І їм усім на те начхати що вбивають і калічать людей, як і вони, таких самих.

Був юним.

І грав в футбол за ПТУ.

У мріях думав – стану новим Шевченко,

а чи Роналдіньйо.

Ну-ну! Життя пройшло,мов хвойда, граючись грайливо

і от тепер зостався я і пиво

в свої законні вихідні.

З розваг хіба сходить в музей гімнохранитель бардака міського

послухать як співають солов’ї

про наше місто і культуру

і мера нового, який бардак

залізною рукою здолати обіцяє.

Та що із того?

Із року в рік розвал розвалом поганяє.

І на свята до церкви

яка Спасіння душ і рай по смерті обіцяє.

Привча тягнути лямку, мов воли:

усяка власть від Гога!

І протестанти теж сміливі:

говорять – всяка власть від Гіві!

І байдуже – вона в кого:

чи Сталін, Гітлер, чи антихрист…

А є такі які всякчас усує згадують Христа

і поселяють бісів в грішні душі…

Прокинувсь вранці із похмілля

згадав усеє те. Нащо?

Не знаю сам.

Ми всі – піддосліднії миші

і тільки одиниці знали лише:

що вдалині уже димів Везувій,

готуючись пролити лаву

на унизу дрімаючі Помпеї…

19 грудня 2025.©

Залишити відповідь