Громадянська лірика
Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт – усе суєта! Що користі людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем?
Екклезіаст 1: 2 – 3.
Пливе над містом марево осіннє.
Химерне плетиво уже минулих днів.
Туман той непростий, ядучий.
Заводи ж бо диміли в місті ще.
А що за місто?
Як би вам сказати
Аби була на запитання відповідь проста
То місто де розкули Прометея
і в місті тому ще розіп’ято Христа.
Та й дні були такі.
То не сьогодні.
Діла передвоєнних літ в міжчассі двох Майданів.
Раз і Два.
Сплітаються думки в канву химерну,
збиваючись в роз’ятрені слова.
Димить завод і я на нім працюю,
і проклинаю аглофабрику свою.
Вихаркують окалину амортизовані легені.
Довбаю зміну й так щодня
за ті пеньонзи що нам платять.
Так що ж: як за ворота вийдеш
ноги самі біжать в ганделик
аби забути все:
начзміни і рейдерів
котрі вже зовсім ошаліли.
Безкарно чинять що хотять.
Управи ж бо на них немає!
Душа моя проста – вона не знає:
що гендель – то на ідишу прибуток
і він не в тих хто у ганделиках бухає.
А як візьмеш і оминеш корчму-то
враз потрапиш в нові сіті:
стоять за прохідною все ромашки.
Тілько не квіти, а гральні автомати
аби міг робітник свою зарплату
проциндити за раз.
Ну що ж, ви класно заробили знов на нас.
Був молодий і посміхавсь сусідці Лєні.
Тепер за сорок, а сім’ї нема.
Відкрилось й те що всі ми є олені,
а бабам подавай одне красивеє життя.
Однак вони того не знають,
що жить красиво -то уділ не всіх.
Зате знайшлись такі:
аби у золоті купати половинок
щоденно чинять на заводі гріх.
І їм усім на те начхати що вбивають і калічать людей, як і вони, таких самих.
Був юним.
І грав в футбол за ПТУ.
У мріях думав – стану новим Шевченко,
а чи Роналдіньйо.
Ну-ну! Життя пройшло,мов хвойда, граючись грайливо
і от тепер зостався я і пиво
в свої законні вихідні.
З розваг хіба сходить в музей гімнохранитель бардака міського
послухать як співають солов’ї
про наше місто і культуру
і мера нового, який бардак
залізною рукою здолати обіцяє.
Та що із того?
Із року в рік розвал розвалом поганяє.
І на свята до церкви
яка Спасіння душ і рай по смерті обіцяє.
Привча тягнути лямку, мов воли:
усяка власть від Гога!
І протестанти теж сміливі:
говорять – всяка власть від Гіві!
І байдуже – вона в кого:
чи Сталін, Гітлер, чи антихрист…
А є такі які всякчас усує згадують Христа
і поселяють бісів в грішні душі…
Прокинувсь вранці із похмілля
згадав усеє те. Нащо?
Не знаю сам.
Ми всі – піддосліднії миші
і тільки одиниці знали лише:
що вдалині уже димів Везувій,
готуючись пролити лаву
на унизу дрімаючі Помпеї…
19 грудня 2025.©