Пряменько, пряменько
кривенька душа
життям таки заблукала.
Зчорнiла собою
i трiшки страшна
потроху таки вся i стала.
Подивишся земно -
то видна лицем
i плащ порпуровий спиною ...
А небом - чорненька
i капосне все, по нiй
i не видка красою.
Бо темiнь - у зорi,
в руках - бруд життя,
навiщо душi такi скарби.
Життя Бог подав
кривенька душа ...
не знає, чому i подав Вiн.
Можливо душа
ще вхопить ту мить,
самiй таки не зостатись,
щоб з рук поспада́ли
бажання земнi,
щоб з Вічністю
небом вітатись.