Як злодiйка по кишиням,
біда теребила,
сумʼяття льодом холодне,
нiби з гори брила,
бухкало мене думками,
в розпач потопляло,
i охоче, щастям смутку
рвало душу й рвало ...
Та хай ходить, хай теребить -
доля в нас такая.
Як положим й праця чесна,
знайдеться другая
чи причина, чи подiя,
щоб все спорожнити ...
А щоб красти i покласти?
Не варто так жити!