Отак. В думках, якi й тривоги,
наш кожний день, який ще є.
Вже i весна, холодна, може,
скорiш з провиною iде
по розораному стодолу,
понасiвала смерть свiй брухт.
- Де прорости? - життя питає,
штовхає в землю грiха бруд.
Зелений килим ткати вмiє,
пшеничка золотом колись
поприкрашає нас i згине
смердячий дух бiди вовiк!