Було б колись,
За честь сприймала б …
А зараз? Страшненько стає …
То що вже
На своє награлись?
Пора у стійло?
Так і є.
Так помаленьку і тихенько …
Нечутно й з лязгом!
Знай же ти!
Бо ми не знаєм нащо «нащо»,
Та до свободи нам іти?
Вона страшна - кровава й гірка.
Не ладна до носіння - геть!
І знов сухе, опале листя
Поогортає все святе …
Десь і землею, десь - у памʼять …
А десь - лиш небом і сльоза …
І знову золото з рогами
Зліпили … А Бог наш де ?
Для нас - нема!