Повимiтаю душу,
грiхи всi - на лопату!
I викину все смiття
грiховне у садку.
Мураха по мурасi
швиденько й помаленько
розсунуть все грiховне.
Куди! Якраз скажу.
У ту саму шпарину,
в стаєнцi, де вже чисто,
де грiхом i не пахне,
бо вже я вся свята.
Присуне знов мураха,
як думку, як хвилинку,
як згадкою солодкою
про те, що вже нема.
Пригорнеться грiшочок,
тихенько i присяде.
Так мило i ошатно
вбере себе в слова,
якi аж муркотiтимуть,
аж буде знову файно ...
i знову повно гарного
в менi ... Чого? Грiха!
Навiщо у садочок
було все викидати?
То понесла б у прiрву,
далеко вiд себе!
Я ще зусiм не тверда
з грiхом, аж нiц не знатись,
тому i викидаю,
щоб "нiби". От i все!
Views: 227