Я тебе помʼяну, я тобі набрешу, що війни вже нема, і зла в нас - катма. Вже побили Москву, вже ми вільні й тому, у країні - мир вже, незалежне усе. І не тільки від зла, що війна принесла, й язика вже ярма, геть не чути, журба відійшла вже від нас, говір мовний щораз наповняє душа, ми єдині! Краса!
Правду я не скажу, бо спитаєш чому, ти загинув за нас, коли ми знов якраз, не побили Москву, не знайшли ми оту доріженьку ясну, щоб по-своєму вже, жити просто лише. Та і мова ніяк, бо усіх посіпак не поклонить собі, так вже нам і іти, хто як хоче й не так, як заграє «Гопак», а «Калінка» якась, мучить всіх і зараз.