Заспівай мені, пташинко, заспівай! Ту тоненьку пісеньку про гай, Про вербу, про вітер, про життя, Солоденька твоя щебетня. - Гай в дощах, похмурий у снігах, І верба вся гола, ніяка. Вітер, що скусав у злості все, Як співати? Доленька несе Не утіху, а думки страшні, А чи бути нам, чи навесні Заспіває ще в когось душа, Бо стомилась плакати вона. Полечу високо, скільки й сил Позустріну ангелів без крил … Так пташина мнʼі відповіла. - Чом без крил? Хіба і там біда? - Там бідонька іще по-страшна, Бо безкрилих цілі небеса, Душі носять тих, хто у землі. А не думкою про те, що неживі. Ще летять додому, до діток, Надивитись на минуле. От Спів бо мiй скресає їм крила, Заспіваю, хай й яка біда …