Заспівай мені, пташинко, заспівай!
Ту тоненьку пісеньку про гай,
Про вербу, про вітер, про життя,
Солоденька твоя щебетня.
- Гай в дощах, похмурий у снігах,
І верба вся гола, ніяка.
Вітер, що скусав у злості все,
Як співати? Доленька несе
Не утіху, а думки страшні,
А чи бути нам, чи навесні
Заспіває ще в когось душа,
Бо стомилась плакати вона.
Полечу високо, скільки й сил
Позустріну ангелів без крил …
Так пташина мнʼі відповіла.
- Чом без крил? Хіба і там біда?
- Там бідонька іще по-страшна,
Бо безкрилих цілі небеса,
Душі носять тих, хто у землі.
А не думкою про те, що неживі.
Ще летять додому, до діток,
Надивитись на минуле. От
Спів бо мiй скресає їм крила,
Заспіваю, хай й яка біда …