Радiсть йшла горбатим шляхом.
Камiння, бруд, пiсок i все,
Що накидало життя махом,
Прямого й гладкого нiде.
Всмiхалась радiсть тихим чудом,
Чогось всмiхалася душа,
Спитати треба того птаха,
Що полетiв, його крила
Пiдняли полих вiтру втiхи,
Яке торкнулося лиця,
Засяяло очима щастя,
Усмiвка мiсяцем зiйшла.
Вона теплом своїм, як милiсть,
Розчулила усе в душi.
Дай Боже сили крокувати,
Горбато? Лиш би без бiди!