Він прийшов серед ночі дощем, наче шепотом,
легкий подих зітхання майнув попід віями.
І від нього такого незнаного, теплого
незборимим жаданням кохання повіяло.
Потягнулась до нього крізь сон кожна гілочка…
Юна яблунька цвіту ще зроду не відала.
Звідки він — цей лякаючий шал, ці вогні в очах,
ця бентежлива пристрасть, ця млість несподівана!
Ледь торкався кори бігунками-струмочками,
не минав ні горбочка цнотливої стрункості…
Не спинячи втіх, не затихнувши хоч на мить,
у одному акорді злились, наче струноспів!
То пручалась, то прагнула знову лавину ласк,
поки сон переміг у змаганні з повіками.
…Перший промінь відчувши, юначка прокинулась
і засяяла вперше рожевими квітами!