Вірш-розмова про сніжець й про довгу мову з котиком …

Ішов сніг й зустрів кота.
У кота була біда.
Лапки котик промочив
І до хати біг щосил.

Сніг спинився у повазі
І спитав кота уважно -
Чи все добре, як життя,
Щось нового у кота?

Мокрі лапи й ну ніяк
Розказати снігу й так
Вже замерз хвостатий геть,
Не до мови - кіт круть-верть

Снігу каже - зимі хвала,
Що пухнастий ти й зима
Так все гарно зхорошила.
Казка в дворі, диво дивом.

Слова гарні кіт сказав
І подумав, що і край
Зустрічі його із лапатим,
Можна бігти вже до хати.

Сніг вже йти і не збирався,
Все про щось кота питався.
Котика вже ми спасали,
Кликали, ходи невдалий!

Хай свіженький собі іде!
Хай зима сніги пряде!
А ти грійся у теплі!
З снігом мови не веди!

Залишити відповідь