Тавром час випікався в мені.
Мордував і мусив покорі.
Зморшки виорав вміло і все
Сивиною сіяв пробори.
А ще мудрості подокладав,
Яка завжди сумом сповита …
А про щось таки й не згадав, бо
Безсилий всесильним робитись.
Про душу. Про її і забув.
Чи згадати вже непрвоона.
А я бачу - вона в мніʼ летить,
Радіє любовʼю нескорна!
Світлим полихом рветься й живе,
Тріпотить в молитві лиш тихо.
Як безсмертна звіздичка в мені.
Неуклінна зЕмному лиху.