Візьму я вереньку і до лісу піду.
Там правди святої собі наберу.
Ітиму назад і буду співати,
Нести тяжку правду і легко ступати.
Роздам, кого стріну, щедро даватим.
Але тую правду не хочуть всі брати.
Одним не пасує, а другим - негарна.
Ніхто не захтів, лише дівчинка марна.
Як тебе звати, дівча босоноге?
- Вкраїна! Я йменням!
Позбитіі ноги,
Давно в чобітках, давно не ходили.
І білеє личко водичка не мила …
Лиш правда одна - сяйна руками …
Така наша доля, українці, із нами!