Синички під дахом ховали себе.
Перемовлялись тихенько, ледь чутно.
Життя невідоме мені і живе
В цю пору осінню почуте.
Платан у величності осінь торкав
І нею таки пригостився.
У охру листочки свої повмокав
Рудим великаном зробився.
Синички на сивий стовбур його
Перлинками себе чіпляли,
І щось шепотіли, не чути було.
Між дахом й платаном снували.
І я зачарована миром оцим,
Турботи свої підпираю.
Стою заніміла в тривогах своіх,
Без миру, якого не маю.