Сказати...Сказати...
Душа так волає!
Про пташку, яка
Так високо лiтає!
По песика чорного -
Завжди сумного.
Сидить й помічає
думку про нього.
Хвiст миттю здригнувся -
не скриєш уваги!
Все чує, все бачить,
також i наснагу
Про все розказати!
I песовi тому,
Що свiт мiй увесь
у часi такому,
Що роздум торкається
кожної митi!
Та так, що душа
бажає тремтiти
Над кожною згадкою
мого всесвiту.
О! Боже! Подяка життю
усе це видiти!