Заборони навiшали себе ...
Скрiзь чортовинням повисли.
Затьмарили сонце i небо,
нема вже волi де сiсти.
Крила тому ангел мае.
Ходити вже нiяк землею,
помiж заборон пролiтае,
рягуе все силою свею.
Кому жити геть не лишилось,
без волi, як жити! А нiяк!
Е так, що його й не чекають.
Iм волi життям й не захтiлось.