Охрестив Володимир Русь
Потопили старих богів у Дніпрі
І хто до нової віри не пригорнувсь
Став вигнанцем у новій порі.
Хрестили вогнем і мечем Володимира воєводи
Ну а люди ридали плачем
По утраті віри свободи.
Розпинали волхвів на дубах
Язичницькі капища вогнем палили
І хрестились смерди не за совість, а страх
Під тиском князівської сили.
Відійшли у далекі і темні ліси
Ревнителі старої віри
Там жили вони довгі часи
І ховалися наче звірі
Забувати стали волхви
Давні треби, легенди, повір’я
Зрозуміли старі волхви
Що потому прийде безвір’я
Тоді вирішили вони
Свою пам’ять про давні радості й жалі
Про предків, їхні яви та сни
Перенести в дерев’яні скрижалі.
І колишні ченці
Які навернулись до старої віри
Взялись до роботи наче женці
Працювали без міри.
І лягали на дощечки із буку
Букв випалених рядки
І вела писця вправного руку
Пам’ять про старих богів.
Аби не далися взнаки Забуття.
Так вернулись в історичні простори
Ожили з небуття
Легенди про батька слов’янського Ора.
Треби волхвів.
Давні сили.
Заховавши від ворогів,
Велесу книгу ту присвятили.
Пронеслися віки
Щось загинуло, щось збереглося
В час війни громадянської.
У вогненні роки.
В панськім маєтку давнеє диво знайшлося.
Офіцер Ізенбек із підлоги
Позбирав розкидані дошки
Було не раз: під час довгої тої дороги
Їх читав, розуміючи трошки.
Однак у більшості епос слов’ян
Загадкою для нього лишився
І тоді у Парижі
Ізенбек з Миролюбовим знахідкою поділився.
Миролюбов на папір переніс
Літери давньої Велес-книги
Вивчав їх. Інтерес його зріс.
Так знімались духовні вериги,
Що казали – погани не люди
Що жили до Христа наче звірі
Не у шлюбі жили, а у блуді
Дикі варвари. Марновіри.
Виявилося – східні слов’яни
Мають свою історію давню
Що вони то не погани
Наших предків справи преславні.
Українці, білоруси і росіяни,
Розтопивши духовную кригу,
Узріли ким були їх предки слов’яни,
Читаючи Велес-книгу.
25 – 26 жовтня 2025.