Місяць: Березень 2026

Однi молились i просили,
а другi Бога боронили.
– Дорогу дайте, не перечте йти!
Однi про воскресiння дбали,

Цимбали суму знов заграли.
Надію плаху не пускали.
А осінь все красою пнеться.
Усім живеться й не живеться.

Хай повз нас пролiтає “добро”, яке нас прогинає.
Тебе я, Мiй Боже, за iнше благаю.

– Була ж краплинкою дощу,
Але на гірку, на біду
У небі хтось забув про те,
Що холод трішки щось страшне.

У садочку, у садочку
Є цікавинки такі.
Буде Свято і всі дітки
Стануть миттю всі другі.

Розлила́сь ріка і береги поглинула. Ніби ча́плі, ве́рби посеред води́. Чи тепло́ весня́не так на ме́не вплинуло, Чи душевна му́ка привела сюди? У тієї му́ки […]

Ранком виходжу на ґанок
Сонце світить, сяйно так
Відчуваю – щось не так!

Голкою – зшию,
Струною – бринітим.
Метал може
Й смерті кусочок
Зробити.

Треба жартом написати.
А про що?
Про дурнуватих!

Мене подвiйно зрадили й вiйна
цю зраду близьких оголила.
Я на одному березi життя,
а другий – невiдомий! Нинi

Кляни війну, моя душа.
Таке і Господь проклинає,
Бо зла це празник і життя
У парі з смертю не кружляє.

Кутається душа, тепла шукає.
Зима тихесенько лякає.
Темiнь, холод на дворi.

А осінь нас не відпускає.
– Думай, ще думай по мене.
Дивись, як все прикрашаю,
Щоб й кінець був гарним. Вже
Понастаралась кольорів я,
Яких в нікого не було.

Прозорий кисіль ранковий
Ковтав у себе людей,
Вони зникали в ньому,
Згодом зʼявлялись десь,

Знаєш, що ще один клунок
Відчаю повис на тобі,
Повний думками гіркими,

Вона “какая разнiця” казала,
я по-бандерiвськи страждала,
бо не докажеш вже нiщо,
смерть блукае, iм хоть що!

– Котик-муркотик,
Білий животик,
Хвостик руденький,
Носик мʼякенький,

Вітер рвав, кидав і силив
хмари, простір і журбу.
Згадку про голодомор безсило
оберігти, як живу.

Медові слова були у комуністів,
В крові були – руки нечисті.

Буде день
І буде ніч.
Хто сказав,
Що все те буде?

Задивився котик у віконце,
Пташечку зобачив й не одну.

Часом лиш недоліки,
Лише вони
Захаращують усе в мені.