Місяць: Березень 2026

Пiр’iнка бiла
впала з неба,
що аж здригнула
цiлий свiт!

Сніжинки падали
І бомби падали …
Небо несло усе …
Болюче стало …

Гномiв армiї сидять
I снiжиночки творять!
Рученятками швиденько,
Як мереживо із льоду,

Ми – все.
І сумно нам від цього.
Я чула ліс вночі …
І він гудів від чогось …

Гладенькі фрази,
Причесані у римах.
Занудна річ
До болю не складна …

Рахувати ми сніжинки заходились вміло.
Пес також радів затії, аж скакав щасливо!
Вибрали ми най-якраву й першою поклали
На лопатку й заходились другу знайти вдалу.

Крокує життя,
не питає,
чи добре,
чи зовсiм нiяк.

Забiг i третiй день,
й аж спотикається втiкати …
Мороз скував земельку так,

Ой! Сніжинка прилетіла!
Білу сукню вчепурила,
У мереживо вся вбрана –
Гарна, як зіркова панна!

Про єдність кажете,
А де зустріли ви
Її хоча би десь між нами?

Собака мені посміхнулася щиро.
У відповідь я посміхнувся їй мило.

Через голову я платтячко вдягаю,
Згодом ручки в рукави встромляю.

Всi слова – як бiсеринки,
що пападали …
й пiдскок
все робили,

– Ой ти, горобчик!
Малесенький хлопчик!
Чути – Цвірінь та цвірінь!
Прийде зима?

Я згадала про вас.
З болем глибоким.
Цiкаво було
читати вас, соком

Незграбно якось ангели літали.
В одного геть крила нема.
Хазяїн його постраждав десь –
От він спасав – не два крила

тобi, тобi
зiрки збиратим
повнiзну жменю принесу

З болем, по-живому,
Крадучись роздум вгризався в серце.
Воно билось, тупотіло не хотіло смерті.

Дай одне і друге,
Й третє, Боже,
Не забудь!

Життя – непогане.
Не чи бездоганне?