Місяць: Березень 2026

Жебраки у мові
Обирають нас,
Жебракують часом,
Просять – все подай!

Він приходить й стає так,
Що літати вже є як.

Буду птаху я робити.
З паперу і пруту.
Ще пірʼїнок нашукаю,
Причеплю, щоб вкрити

«Я помню чудної мгновенье …»
Як кара ці слова в мені.
Я дійсно цю забути фразу
Вже не зумію ніяк, ні.

Ходимо життям
Вiчними панами,
Мутна рiка часу
Тече поміж нами.

Котик притулився,
Суму десь набрав.
Чи то може мого
Відняти зібравсь.

Галас з звуком говорили –
– Вже нема i краплi сили!
Снiг коли зимою йде,
себе щiльненько кладе,

Воно світить,
Воно сяє,
Воно гріє
І палає.

Три лепестини зачинила,
Три лепестини відчинила
І підняла їх догори

За вуха почеплялись,
На нiс ви повсядались!
Чого то ви, панове,
Та тут повитягались?

Сивого кожушка має,
В нiрку хвостика ховає.

Летить, падає й лягає…
Бiлим він все огортає.

Гарна й охайна
Птаха надзвичайна.
Полем виходжає,
Жабенят лякає.

На вибори ж йшли?
Сантиметра б взяли.
Поміряли б файно
Себе! Бо не знайно,

Він рибинку зловить
Вміло сам рікою.
Жолуді й горіхи
Забере з собою.

А навіщо?
Мовчить вечір.
А чому?
Тиша панує.

Не хоче сонце засвітити,
Тепло не хоче вже іти,
Стовбурчить холодом повітря
І морок, морок скрізь в душі.

Ми горобчики маленькі,
Наша мама, наша ненька
Наказала нам усім

Біла мама в синю нічку
Мене підсобила
Зірочок на темнім небі –
Аж силенна сила.

Лютий – лютий думками …
Що далі? А далі буде весна.
Прокинутись треба душею,
Можливо прийшла вже пора

На самих вершечках
Горобці сиділи.
Вечоріло й сонце
Ледве ще жевріло.