Місяць: Березень 2026

Сказали б відверто,
Щиро і ясно –
Іди звідсіля,
Галино, завчасно
Тобі декламую
Я звернення це –
Ходи темним лісом
Не вертайся уже.

Це я.
Це – земля.
Це – небо.
І дерево тут!
І весна …

Трясли хвостами цілий ранок
Сороки дві, а може й три.
Весну-красну все закликали –
– Прийди! Вже змилуйся, прийди!

Й не крига, й не спека, а холод в душі
Зірветься, скоріш як зневiра,
Пристане і тисне сильніше
Й сильніш – ворожою стане довіра

Мозаїку із слів
складу я невеселу.
Веселості в мені
давно нема.

Жила-была птица из сказки,В одном небывалом лесу…Была она белой окраски,Любила с листочков росу… О, как поутру песни пела!Тому, кто летать с ней не мог …Она […]

А душа у меня, как побитая кем-то дворняга,Всё скулит и всё реже летает – устала, бедняга…Я решил предложить ей покой, равнодушье, нирвану.А она мне в […]

Как больно в сердце ноют раны,Те, что совсем не заживут…Прошло уже пять лет без мамы,Мелькают дни,…года бегут… Как без твоих тепла и ласки,Я сразу сердцем […]

Отак. В думках, в яких тривога,
наш кожний день, який ще є.
Вже i весна, холодна, може,
скорiш з провиною iде

Ще кров червона – не спеклася,
не стала чорною в землi,
чого, о доленько, так жально,
так серцем щемно все болить.

Розтерзанi усi слова,
погане ніяк вже сказати,
слова скiнчились,
там бiда, а матюки?

Навіщо людину вбивати?
Вона ж перестане кохати,
Жити, ходити, любити?
І все це в людині убити?

Вже Перемога прийде …
Вже йде, повільно йде …
А щемність душу країть –
Навіщо було все
Бідою окропити,
Навіщо? Кат, скажи!

– Почалось!
Так почалась весна.
Не тихенько, як завжди тихесенько,
десь росточком таким слабким,

День родився,
день минає,
прийшла нiч,
вiн помирає …